Перелом ребер вікіпедія на українській

У Вікіпедії є статті про інші значення цього терміна: Ребро (значення).

Ре́бра (лат. costae) — парні кістки осьового скелету хребетних тварин (за винятком безщелепних), що з’єднуються з хребтом. У риб ребра дають опору міосептам тулубної мускулатури; появу ребер у філогенезі позв’язують з посиленням локомоції в щелепних. В амніотів ребра грудної області з’єднуються також із грудиною, утворюючи каркас грудної клітки.

Ребра шийної і поперекової областей у вищих хребетних рудиментарні. Ребра хребта зазвичай зрощені з поперечними відростками крижових хребців і дають опору тазовим кістам. Розрізняють верхні ребра, які закладаються в місцях перетинання горизонтальної і поперечної міосептів і ростуть відцентрово, і нижні, або плевральні, ребра, які охоплюють порожнини тіла і ростуть в ембріогенезі доцентрово. У деяких риб (багатопероподібні) є обидва типи ребер; у більшості риб — тільки верхні ребра, у кистеперих риб і наземних хребетних — нижні. У безхвостих земноводних ребер переважно немає. У ссавців ребра тільки на грудних хребцях.

Людина[ред. | ред. код]

У людини 12 пар ребер, вони плоскі, довгі, дугоподібні, з’єднуються нерухомо — з грудними хребцями, напіврухомо — за допомогою хрящів, з грудиною, тому можуть змінювати своє положення (важливо для дихання).

Ребро — це довга, скручена навколо поздовжньої осі і зігнута плоска кісткова пластинка, яка спереду переходить у хрящ. Передні кінці ребер спрямовані вниз і медіально. Якщо лінія 1-го ребра (тобто його кінець) лежить на рівні 3-го грудного хребця, то така лінія 12-го пересікає лобковий симфіз. У зв’язку з таким розташуванням ребер ширина міжреберних проміжків збільшується ззаду наперед. Кісткова частина ребра складається із головки, на якій розташована суглобова поверхня для сполучення із тілами хребців, шийки і тіла. На тілі 10 верхніх ребер є горбик із суглобовою поверхнею для сполучення з поперечним відростком хребця. На внутрішньому боці кожного ребра по його нижньому краю проходить борозна, у якій розташовуються міжреберні нерв, артерія і вени. В людини є 12 пар ребер. До грудини прикріплюються 7 пар ребер, 3 пари розташовані нижче, прикріплюються до ребер, розташованих вище. 8, 9, 10 пара — несправжні ребра. Кінці останніх двох пар розташовані вільно (коливні ребра).

На бічних поверхнях тіл грудних хребців є реберні ямки, для сполучення з головками ребер. На тілі 1-го грудного хребця є ямка для 1-го ребра і половина ямки для головки 2-го ребра. На тілі 2-го грудного хребця краніально розташована половинка ямки для 2-го ребра, каудально — верхня половинка ямки для 3-го ребра і так далі. Отже, 2-ге і нижчерозташовані до 10-го (включно) ребра приєднуються до двох сусідніх хребців. До 11 і 12 хребців приєднуються лише 11 і 12 пари ребер (відповідно) подібно до 1-го. На потовщеннях поперечних відростків хребців (2-го — 10-го) є суглобові реберні ямки, до яких приєднуються горбики відповідних за лічбою ребер (тобто ребро приєднується до відростків своїм нижнім краєм). Такі ямки відсутні на 11 і 12 хребцях. У нижніх грудних хребців ці відростки також розташовуються майже горизонтально.

Джерела[ред. | ред. код]

• Анатомія людини
• Биологический энциклопедический словарь / Гл. ред. М. С. Гиляров; Редкол.: А. А. Баев, Г. Г. Винберг, Г. А. Заварзин и др. — М.: Сов. энциклопедия, 1986.—831 с., ил., 29 л. ил.
• Людина. / Навч. посібник з анатомії та фізіології. Львів. 2002. 240 с.
• «Анатомія людини», О. І. Свіридов, Київ, Вища школа, 2001.

Посилання[ред. | ред. код]

• Ребра // Українська мала енциклопедія : 16 кн. : у 8 т. / проф. Є. Онацький. — Накладом Адміністратури УАПЦ в Аргентині. — Буенос-Айрес, 1963. — Т. 6, кн. XII : Літери По — Риз. — С. 1568. — 1000 екз.

Див. також[ред. | ред. код]

• Черевні ребра

Флоти́рующие (око́нчатые, ство́рчатые) перело́мы рёбер — группа переломов рёбер, при которых образуется фрагмент рёбер, не связанный костно с позвоночником[1][2]. Таким образом, в грудной клетке образуется патологически подвижный свободный фрагмент — рёберная створка (окно).

Патогенез[править | править код]

При флотирующих переломах в результате травмы образуется фрагмент грудной клетки, не участвующий в её движениях и перемещающийся в зависимости от внутригрудного давления. То есть несколько ребер ломаются так, что возникают не соединенные с костным каркасом грудной клетки отрезки ребер, удерживаемые благодаря уцелевшей коже и мягким тканям, — так называемое рёберное окно. Оно западает при вдохе (снижение внутригрудного давления), а выбухает при выдохе (повышение внутригрудного давления).

Это объясняет флотацию рёберного окна — парадоксальное движение, противоположное движению грудной клетки[2] (см. рисунок 2). Нарушение каркасности грудной клетки приводит к неполному расправлению лёгкого на стороне повреждения. Примечательно, что на вдохе из-за западения флотирующего участка внутрилёгочное давление воздуха на стороне повреждения выше, а на выдохе из-за выбухания рёберного окна ниже, чем в лёгком на здоровой стороне. В связи с этим при дыхании происходит частичное перекачивание воздуха из лёгкого на поражённой стороне в лёгкое на здоровой (рисунок 2A), а при выдохе — наоборот (рисунок 2B).

Такое маятникообразное движение воздуха в лёгких приводит к увеличению «мёртвого» пространства и способствует нарастанию гипоксии. Кроме того, разное давление в здоровой и повреждённой половинах грудной клетки, изменяющееся в процессе дыхания, обусловливает смещение органов средостения (в том числе сердца и крупных сосудов) маятникообразного характера, что обусловливает развитие также сердечно-сосудистых нарушений[1].

Классификация по локализации переломов[править | править код]

1. Передние двусторонние (передние билатеральные): переломы рёбер локализуются по обеим сторонам от грудины на передней поверхности грудной клетки; с позвоночником теряет связь передний отдел грудной клетки.
2. Переднебоковые (антеролатеральные): каждое ребро ломается в двух (или более) местах по одну сторону от грудины по передней и боковой поверхности грудной клетки; с позвоночником утрачивает связь переднебоковой отдел грудной клетки.
3. Заднебоковые (дорсолатеральные): каждое ребро ломается в двух (или более) местах по одну сторону от позвоночника по задней и боковой поверхности грудной клетки; с позвоночником утрачивает связь заднебоковой или задний отдел грудной клетки.
4. Задние двусторонние (задние билатеральные): переломы рёбер локализуются по обеим сторонам от позвоночника по задней поверхности грудной клетки.

Клиническая картина[править | править код]

Клиническая картина и тяжесть состояния определяется положением и размерами рёберного «окна», а также амплитудой колебаний: чем больше и мобильнее створка, тем тяжелее состояние пострадавшего. Нефиксированные флотирующие участки ребер могут смещаться на 4,0–4,7 см, при этом патологическая подвижность у нижних (6–8-го) ребер больше, чем у верхних (3–5-го) ребер[3]. По локализации наиболее неблагоприятными являются передние двусторонние и левосторонние переднебоковые створчатые переломы, а задние двусторонние и заднебоковые — более благоприятны[4], что обусловлено значительной мышечной массой по задней поверхности грудной клетки и иммобилизирующим действием положения тела пострадавшего лёжа на спине. Усугубляют тяжесть состояния также сопутствующие повреждения органов грудной клетки (гемо- и пневмоторакс, ушиб лёгкого, ушиб сердца и другие).

Уже при осмотре обращает на себя внимание отставание повреждённой половины грудной клетки в акте дыхания, деформация груди, патологическая подвижность рёберного «окна», причём наибольшая подвижность определяется, когда имеется сочетание флотирующих переломов рёбер с переломами ключицы и грудины. Флотация рёберно-грудинной створки при передних двустронних переломах может осуществляться в переднезаднем направлении, по горизонтальной оси грудины по типу качания и по продольной оси грудины[5]. Пальпаторно определяется болезненность в области переломов, а также крепитация отломков[2].

Рентгенологически определяются наличие, локализация и характер переломов, смещение костных отломков, наличие внутриплевральных осложнений.

При спирографии выявляется значительное снижение дыхательного объёма, жизненной ёмкости лёгких[5].

Лечение[править | править код]

1. Адекватное обезболивание:
   1. общее обезболивание (в том числе наркотическими анальгетиками);
   2. новокаиновые блокады (шейная вагосимпатическая блокада на поражённой стороне по Вишневскому; анестезия мест переломов; паравертебральная блокада).
2. Восстановление каркасности грудной клетки (требуется при передних двусторонних и переднебоковых створчатых переломах; при задних и заднебоковых, как правило, не требуется):
   1. фиксация рёберного «окна» к внешнему фиксатору (телескопическая шина Силина, скелетное вытяжение за грудину и боковую рёберную створку, фиксация специальными скобками к грудине и другие) на срок 2-3 недели;
   2. остеосинтез рёбер (сшивание отломков рёбер металлическими скрепками при помощи сшивающих аппаратов, сшивание лавсановой нитью, металлостеосинтез пластинами с короткими шурупами, спицами)[1];
   3. при наличии выраженной дыхательной недостаточности — ИВЛ с повышенным давлением в конце выдоха, что препятствует флотации реберного «окна»[2].
3. Лечение осложнений переломов рёбер (устранение гемо- и пневмоторакса, борьба с шоком и тому подобное).

Прогноз[править | править код]

Флотирующие переломы рёбер являются угрожающим для жизни состоянием в связи с развитием тяжёлых осложнений (флотация средостения, дыхательная и сердечно-сосудистая недостаточность, плевропульмональный и травматический шок). Даже при условии своевременного и адекватного лечения летальность может составлять до 39 %[2].

См. также[править | править код]

• Парадоксальное дыхание
• Переломы рёбер

Примечания[править | править код]

Литература[править | править код]

• Вагнер Е. А. Хирургия повреждений груди. — М.: Медицина, 1981. — С. 61-63, 76, 90-91, 129-136. — 288 с. — 20 000 экз.
• Жестков К. Г., Барский Б. В., Воскресенский О. В. Мини-инвазивная хирургия в лечении флотирующих переломов рёбер (рус.) // Тихоокеанский медицинский журнал. — Владивосток: Государственное образовательное учреждение высшего профессионального образования «Владивостокский государственный медицинский университет», 2006. — № 1 (23). — С. 62-66. — ISSN 1609-1175. (недоступная ссылка)
• Вишневский А. А., Рудаков С. С., Миланов Н. О. Хирургия грудной стенки: Руководство. — М.: Видар, 2005. — С. 125-136. — 312 с. — 1000 экз. — ISBN 5-88429-085-3.
• Мусалатов Х. А. Хирургия катастроф: Учебник. — М.: Медицина, 1998. — С. 400-403, 420-424. — 592 с. — 5000 экз. — ISBN 5-225-02710-5.
• Торакальная хирургия: Руководство для врачей / Под редакцией Бисенкова Л. Н.. — СПб.: ЭЛБИ-СПб, 2004. — С. 226-228. — 928 с. — ISBN 5-93979-103-4.

Перело́м — часткове або повне порушення цілісності кістки, яке спричинює вплив на неї механічної сили: насильно або в результаті падіння, удару, а також внаслідок патологічного процесу, пухлини, запалення.[1]

Класифікація[ред. | ред. код]

Класифікація за пошкодженням зовнішніх покривів тіла[ред. | ред. код]

• відкритий перелом (шкіра у ділянці перелому пошкоджена)
• закритий перелом (шкіра у ділянці перелому не пошкоджена)

Класифікація за формою кісткових уламків[ред. | ред. код]

• поперечні
• косі
• гвинтоподібні
• скалкові
• роздроблені

Класифікація за порушенням цілісності кістки[ред. | ред. код]

• повні
• неповні

Класифікація за зміщенням[ред. | ред. код]

• зміщені, зміщені з «вколоченням»
• незміщені

Класифікація за кількістю переломів[ред. | ред. код]

• одиночні
• множинні

Діагностика[ред. | ред. код]

Є відносні і абсолютні ознаки перелому, відносні є орієнтовними, і дозволяють лише запідозрити травму даного типу. Абсолютні ознаки підтверджують факт перелому, і дозволяють відрізнити його від інших, схожих за клінічними ознаками травм.

На місці травми[ред. | ред. код]

Основними ознаками перелому є:

• сильний біль
• набряк
• синець
• крепітація уламків (хрускіт)
• патологічна рухливість
• вкорочення сегменту
• несправжній суглоб у віддаленому періоді
• деформація кістки (кінцівки)
• порушення функцій кістки (кінцівки)

У стаціонарі[ред. | ред. код]

Діагноз встановлюють за допомогою рентгенологічного дослідження.

Перша допомога при переломах[ред. | ред. код]

При всіх видах переломів повинна бути проведена транспортна іммобілізація (знерухомлення).
Фіксація проводиться готовими шинами або пов’язкою з використанням підручних матеріалів (палки, дошки тощо). Фіксація створює максимальний спокій ділянки перелому, що попереджує подальшу травматизацію м’яких тканин гострими уламками кісток та вторинне зміщення уламків, а також зменшує біль та, відповідно, можливість поглиблення больового шоку.

Транспортна шина повинна фіксувати не менше двох суглобів, поєднаних з місцем перелому (вище та нижче).

При переломі плечової та стегнової кісток потрібна фіксація трьох суглобів (променевозап’ястковий суглоб при переломі плеча, гомілковий — при переломі гомілки). При транспортуванні постраждалому стараються ввести наркотичні анальгетики(наприклад: морфін).

При відкритих переломах під час транспортної іммобілізації вправлення кісток не проводять. На рану накладають стерильну пов’язку. При артеріальній кровотечі накладають джгут.

У лікувальному закладі після обстеження постраждалого приймають рішення про подальше лікування. Найчастіше проводять репозицію (співставлення та відновлення фізіологічного положення) уламків, а потім накладають відповідний тип гіпсової пов’язки (наприклад: лонгету). Для лікування переломів застосовують різні лікувальні методи: шинні та гіпсові пов’язки, скелетне витягування, оперативне лікування за допомогою різних видів імплантів швів, цвяхів, гвинтів, пластинок. Хірургічним лікуванням переломів є остеосинтез. Остеосинтез виконують за допомогою металевих пластин (металоостеосинтез), стрижнів, апаратів зовнішньої фіксації, або спиць та серкляжів (репозиційний).

При відкритому переломі проводять первинну хірургічну обробку та лікування рани. Вводять протиправцеву сироватку, антимікробні препарати.

Зростання кісток[ред. | ред. код]

Зламана кістка починає процес відновлення одразу після перелому. Зростання перелому проходить три головні стадії.

Утворення згустку[ред. | ред. код]

Спочатку кров збирається в кінцях зламаної кістки, утворюючи в’язку масу у вигляді згустку. Зі згустку утворюються волокна, які стають основою для наростання нової кісткової тканини.

Заповнення згустку[ред. | ред. код]

Незабаром клітини, які загоюють кістки — остеокласти і остеобласти, — заповнюють згусток. Остеокласти починають згладжувати зазубрені краї кістки, а остеобласти заповнюють проміжок між її кінцями. Через кілька днів з цих клітин формується гранулярний міст, який зв’язує кінці кістки.

Формування кісткового мозолю[ред. | ред. код]

Через 6-10 днів після перелому гранулярний міст з клітин стає кістковою масою, яка називається мозолем. Вона крихка і при різкому русі може зламатися. Ось чому зламана кістка під час загоєння повинна бути нерухомою. Пізніше мозоль перетворюється на тверду кістку.

Зрощення кістки[ред. | ред. код]

Через 2-9 тижні, за новими кровоносними судинами починає надходити кальцій до проблемної ділянки, що сприятливо впливає на кісткову тканину. Цей процес-окостеніння, з’єднує зламані елементи кістки. Кістка вважається загоєною, по проходженню всіх етапів, і стає міцною. Хоча пошкоджену ділянку можна звільнити від гіпсу, для остаточного одужання
необхідно близько року.

Щоб кістки швидше зрослися, необхідно точно слідувати вказівкам фахівця і дотримуватися обережності, в іншому випадку, може порушити процес загоєння. Це може сприяти неправильному зростанню кістки, поряд з погано проведеною операцією по складанню уламків і непрофесійної консультацій фахівця.

Джерела[ред. | ред. код]

• Довідник фельдшера/під ред. А. Н. Шабанова. — 4-е вид., стереотип. — М.: Медицина, 1984.

Примітки[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]

• Перелом не зростається 7 років: що робити?
• Скільки зростається кістка після перелому[неавторитетне джерело]